ОБИЧНА "РАЯ" АБО МАРҐИНАЛЦИ
Марко Маркович
Най ше розумиме – у сучасним новинарстве нєт полней обєктивносци, тиж так як и цо нєт шлєбоди слова, демократиї, шлєбоди у цалосци... та так и почина тота приповедка...
Жил бул раз єден М. И так вон студирал роками у України, студирал, а вец приходзел дому на розпуст, до оази, до центру, швета, до Руского Керестура. Понеже ше М. любел хвалїц, и поносовац, зоз велїма стварами, вше кед приходзел приведол би зоз собу и даякого пайташа, Українца, га най видзи, почувсвтвує, пробує палєнки, и таке койцо. Аж на свадзбу, до “Мензи” водзел пайташох. Їм ше шицко пачело, дзековали, упознавали ше зоз людзми, хвалєли нашо дзивки, шмеяли ше, вешелєли, лєм на каждим крочаю гуторели же то шицко їх – їх шпиванки, їх обичаї и традициї, иста церква як у нїх... Теди ше им М. старал потолковац даяки ствари, а вони ше зоз нього и Керестура шмеяли, а вец йому почали толковац даяки ствари. Так, наприклад, вони ше гнївали на М. кед им дацо прекладал, бо, гей, шицко розумели. Тиж так, нє могли похопиц же цо то за нация Русини кед и їх дїдове и прадїдове за себе гуторели же су Русини, а були Українци, так як и вони нєшка. Вец зме розпатрали карти, руцали погляд назад до историї, литератури... Дакус зме ше застановели на др. Костельникови (котри там нє на добрим гласу, алє то пре инши причини, други раз) котри написал барз добру статю “Чому я став Українцем”. Ище М. пренашол у аналох историї українского новинарства новини “Зоря галицка” зоз 1848. року котра виходзела под слоґаном “Русине- пизнай себе, буде з тебе” и закладала ше “же би шицки Русини нє падали под вплїв польских та аустро-угорских гнобительох” (голєм на початку). И так роками М. глєдал, вельо койчого нашол и на концу почал и вон иншак штудирац...
Єден зоз арґументох М. на початку бул: “га, цо вец тоти Русини у Ужгородзе и околїску, цо аж и аутономию сцели?” Одвит бул барз прости: “Пать М., кед ше урахує їх аустрийскомаджарскасловацкорумунскапольскоукраїнскаросий-скобилорускататарскотурецкамолдавска крев – вец су чисти Русини, окремна нация котра заслужує голєм автономию.”
Та таки були тоти пайташе М... Марґиналци.
Интелектуалци або “колеґа, нє спричкайце ше зо мну”
Покладал раз М. испит. Крашнє було, М. порихтани, професор задовольни, та и така розгварка була медзи нїма:
– Та цо, гвариш М., як тоти, там, Українци у вас?
– На кого точно думаце – Русини чи Українци?
– Як так? Ша то исте! Оздаль нє же...
– гей. Видзице, у нас єст и єдних и других. А як су – думам же добре. Нє обрацаюци увагу на тото же ше медзи собу любя як Афґанистан и Америка, шицко О.К. Єдни стално путую до Словацкей, други до України. Кажде ма свойо семинари, госцованя, бриґи... Лєм най знаце, у нас єст и треци и штварти, алє нє сцем Вас збуньовац...
– Нє збунїш ти мнє, лєм предлуж!
– Добре. То таке як и у Вашим предмету – єдно конкретне поняце ма два подзелєня, а вец тоти подзелєня маю свойо под значеня. Розлика лєм у тим, же Ваш предмет функционує лєм кед ше шицко горе наведзене покапча, а у нас кед би ше шицко покапчало... наисце нє знам цо би було, бо ше то ище нїґда нє случело, а я нє меродавни за тоти ствари.
– А дзе ти у тим шицким?
– Я у Львове.
– га, га, га... но, врацме ше ми до нашого – та хто то Маркузе? Цо то “global Village”?
Та и тераз жиє и студира док нє закончи.