СЕРБИ ЧИ СЕРВИ?

Станко Кржич

Византийни цар Константин Порфироґенит на свой способ толкує мено Серб як латинске слово “сервус” цо значи – раб. Гоч преклад написани зоз злу намиру, поставя ше питанє у хторей мири є правдиви, бо велї моцни сили сербски народ хасновали за витворйованє воєних и политичних цильох.

История и судьба народох Балкану то история войнох, кризох, подярмйованьох и борбох за шлєбоду. Така история и традиция, можебуц, пре положенє Балкану лєбо, можебуц, пре вичне жаданє народох Балкану за стабилним историйним идентитетом.

Алє, як можлїве пренайсц свой идентитет на дотику Блїзкого востоку и заходних жемох Европи, на месту нєпреривней транзициї як економскей и транспортней, так и културней, политичней и социялней? Випатра же нїяк, бо Балкан источашнє Восток на Заходзе и Заход на Востоку, вична и богата култура, штредзиско европскей цивилизациї, бранїтель на роздражу богатих и худобних, моцних и слабих, розвитого сиверу и нєрозвитого югу, сили дакедишнього Сиверноатлантского пакту и Варшавского контракту. Прето Балкан бул през историю центер шицких европских подїйох и найлєпши указатель европскей сили и моци. Балкан бул линия котра резала сивер и юг, восток и заход, нажаль, найчастейше през воєни зраженя.

Єден з важнєйших, кед и нє найважнєйших народох православней ґрупациї южноевропских жемох, вшелїяк же народ нєшкайшей Сербиї и єй придруженей  Чарней Гори (голєм спрам познатого плану за преушоренє Балкану Дейвида Овена и Генрия Кисинджера). Спрам того, шицка нєизвесносц Балкану може ше з правом транспоновац на Сербию и Сербски жеми, та зоз тей перспективи попатриц на прешлосц, терашньосц и пробовац нагаднуц будучносц.

Кед бизме препатрали историйну вертикалу сербского народу, видзели бизме даскельо важни точки: насампредз византийни, правовирни и християнски поход хтори поганскому пантеонови Славянох приноши православє, потим моцни вплїв Отоманскей империї и источашнє, ретардация лєм цо утвердзеней вязи церква – народ, потим часи просвищованя у хторих ше Вук Караджич опредзелює за реформу язика, дзе бере за основу цалей язичней системи народну бешеду (шумадийско-войводянски и восточно-герцеґовацки диялект) и з тим, нєсвидомо алє радикално, оддзелює церкву од народу. Потим ше зявює идея зєдиньованя шицких напредних народох Балкану на початку ЮЮ вику – Кральовина Сербох, Горватох и Словенцох, хтору снує Петро Карадьордєвич, барз оптимистична. Петра нашлїдзує Александер И Карадьордєвич, реґент под час Першей шветовей войни. Медзитим, Александер забити у Марселю 1934. року. Зоз тоту подїю, у хвильки реално найвисшого розвою сербского народу, кед ше ембрион велького Балканского  зєдинєня скоро почал розвивац, идея югославянства, а можебуц и велького Балканского союзу, пререзана у кореню. Можебуц атентат у Марселю праве преламна драга у историї Балкану, та и шицких народох Балкану, а окреме сербского народу.

По Другей шветовей войни настава вельки, утопийни проєкт ДФЮ, потим ФНРЮ и, конєчно, СФРЮ. Нєстабилне положенє централней Европи (нєприятелє Нємецкей подзелєни на два часци) оможлївело ребаланс шицких европских цекох прейґ Брозовей Югославиї. Роки после Другей шветовей войни найкрасша утопия у историї швета, часи кед шицко нєможлїве було можлїве, и кед комунизем скоро у пракси зажил. То час кед Югославия реално була восток на заходзе и заход на востоку, правда, лєм през даскельо роки седмей и на початку осмей децениї ЮЮ вику. Медзитим, анї теди, пре нєреалну економску политику, Югославия нє мала реални приходи, лєм розходи и, адекватно тому благо-спущуюцу економску драгу хтора приведла до нєзадовольства гражданох, длуствох вельким силом и, конєчно, до розфаластованя и знїщованя, можебуц, найрозличнєйшей балканскей заєднїци у сучасней историї швета. Єдно, медзитим, сиґурне: Броз барз добре преценєл ґеополитичну, економску и териториялну важносц Югославиї як нєзависного медия медзи Блїзким востоком и Заходну Европу и як самостойна часц Европи. Прето, зоз барз схопним бависком медзи завадзенима моцами заходного и восточного блоку, Йосипови Брозови ше поспишовало вивагац нєутралносц и нєзависносц хтора ше далєй у його политичней кариєри найлєпше експоновала у идеї снованя нєвязаних и ширеня идеї нєприпаданя анї “Америки”, анї “Русиї”. З другима словами, жимна война, гоч допринєсла розвою науки и технолоґиї у заходних жемох и, тиж так, биди и худобства штреднього граждана Русиї, у нєзависнох жемох продуковал привидни благостан и мир. Нє треба, медзитим, превидзиц же ище теди було вельо проблеми у вязи зоз Косовом, зоз катастерскима кнїжками на Косове и Метохиї, одношеньом зоз Албанию, проблемом Авнойовских гранїцох, питаньом Трста, Мас-пока у Горватскей, нємири 1968. року у Беоґрадзе, длуствох и иншим, алє зоз схопну политику Броз шицки проблеми локализовал и прикрил, даваюци народу порив и елан у обновйованю и вибудови жеми. Нє познати нам тот политични поцаг зоз найсучаснєйшей историї?

После часу хтори означени зоз подобу Йосипа Броза приходзи до велького обраценя у шветових одношеньох. Жимна война помали престава, принцип ґлобализациї и, насампредз, принцип економскей праґматичносци бере примат над космичним обегованьом, гроженьом зоз нуклеарним арсеналом и зацагнутих одношеньох. Зоз валяньом берлинского мура, отвера ше заходно-восточни дискурс, у каждим смислу ровновага зоз Балкану ше поцагує ґу централней Европи. За централну Европу и Европску унию, валянє берлинского мура мало исте значенє як и забойство Александра И Карадьордєвича за дальшу судьбу балканских жемох. Зоз валяньом берлинского мура Югославия траци циль и значенє и, цо барз важне, помоц, як заходних, так и восточних силох. Реструктурализация Европи поставя  питанє: “До Европи чи нє?”. Як кед би Югославия зоз шицкима своїма републиками и нє була и була Европа, алє є єдна од нєзависних жемох трецого швета... Очиглядно же швет похопел Брозову политику у духу нєвязаних и Югославию поставя до кругу трецого швета, правда, як найрозвитшого представнїка. Окрем того, Брозова политика направела од Югославиї жем хтора представяла нєстабилни защитнїк медзи заходом и востоком, защитнїк порихтани зогнуц ше у напряме восточних лєбо заходних витрох кед би то було потребне. Тераз витри пременкох пришли зоз сиверу и часц по часц одношели Югославию. Нашлїднїки Брозовей политики, пребарз пишни и горди, нє були порихтани одупрец ше витром пременкох. Югославия ше поступнє розпадує у цеку осмей и дзевятей децениї ЮЮ вику.

Слободан Милошевич до самого концу загварял, вироятно и нєшка загваря, политичну идею и програму поларизациї швета на восток и заход, глєдаюци потримовку на Далєким востоку. Други його сучашнїки: Кучан, Франьо Тудьман, Изетбеґович, барз добре преценюю тренд ґлобализациї и глєдаю виключенє зоз держави хтора затримала стару доктрину. Видзиц, медзитим, же ґлобализация у цеку нє бул проблем за бувшого предсидателя Югославиї, алє вон мал иншаку “вонкашню” визию.

Наприклад: на тарґовищу ЗАД нєшка скоро же нєт продукти хтори ше продукую мануално, лєбо чия продукция охабя чкодлїви пошлїдки на занятих, а же ше таки продукти нє вирабяю у Китаю, на Тайвану, Филипинох, Кореї. Опатьме компютерску технїку, часци автох, шмати, обуй, рижни хемийни средства. Бо, и ту слово о ґлобализациї, алє о хторей файти ґлобализациї? У тим и таким ґлобалним швеце хтори вше баржей будзе конґломерат вельких державох, Америка, Русия, Европа, “Сербски жеми” реално можу буц лєбо часц Европи, лєбо зоз силу буду примушени тото постац. Смисел же зоз яку вредносцу треба висц на тарґовище, а смисел сербского народу хвильково пренайсц свою реалну вредносц.

Но, дзе у шицким тим Сербия нєшка? Цо ше случує зоз духовносцу сербского народу? Дзе ше находза наука, литература, уметносц, филозофия и култура? Випатра же ше шицки сфери духу конверґовали до вири и, вочи тому, технократско-праґматичну каждодньовосц, та же медзи тима двома главнима струями постої оштре зраженє и нєзлагода. Нєшка єдно зоз преценєтших питаньох: чи єст смисла уводзиц вирски доґматски принцип народу хтори през милениюмске постоянє доказал свою нєзмиреносц, хтори наволани по словох санскритскей основи “сарб” лєбо “срп”. цо значи “исц”, “бежац”, “шлїзкац ше”? Сербски народ то народ хтори вични путнїк през историю и час, и хтори на тей драги траци и паметанє и розум, часто повторююци исти гришки.

Вира при Сербох вше була повязана зоз народом, народ зоз виру, алє на барз специфични способ: церква нє затримала церковнославянски, и после того редакцию того язика сербскославянску, а народ приповедал на своїм язику. Прето, уж на самим початку маме зявенє диґлосиї, народ ходзел до церкви, розумел язик, алє гевти емфатични фиґури, теолоґийни начала и сущносц християнства нїґда нє розумел. Познєйше, пейцсто роки Отоманскей власци у подполносци змоцнює нєрозуменє на линиї церква – народ. Просвитительство нєсвидомо доприноши тому нєрозуменю, и комунизем конєчно докрайчує виру при Сербох.

Нєшкайши поборнїки виронауки, исто як и технократски-праґматично ориєнтовани, барз екстремно браня свойо становиска. Єдни ше боя од одходу до радикалней струї праґматичного и каждодньового, док ше други боя од одходу до радикалней ксенофобичносци, конєчно, до войнолюбивого шовинизму. Правда на штредку, и сербски народ муши зрозумиц свойо реални вредносци. Тоти вредносци нє лєм праґматичносц, анї нє лєм вира. Сербски народ ма вельки успихи у спорту, литератури, малярстве, музики, науки; у ствари, сербски интелектуалци и уметнїки маю успиху у шицких сферох духу за хторе ше дахто з часу на час здогаднє оможлївиц финансиї.

Сербски народ нїґда реално нє бул у подполносци обрацени ґу вири; вира була привилеґия маєтних и богатих, о чим нам шведоча шицки штредньовиковни гаґиоґрафични списи, апракоси и други богослужебни кнїжки. Апокрифна литература, и славски обичаї, як и народна литература и поганско-християнски швета як Крачун лєбо фашенґи, гуторя нам о рефлексиї православя у сербским народзе, гуторя о реалносци вири похаснованей у пракси.

Порушане зоз вирских и традиционалистичних прешвеченьох, длуго було заступене думанє же ше идентитет сербского народу засновює на “нєбесним” Косове, на жеми хтора вироятно будзе пререзана з гранїцу на два поли. Реалносц проблему указує же така одлука силнїкох нє зруйнує сербски народ. Прето, чи єст смисла на тот способ припатрац ше на еґзистенцию єдного народу? Єст смисла глєдац Сербию зоз часу Душана Силного, лєбо других Неманїчох, кед ше на територийох тедишнїх державох нєшка находза Македонци, Греки, Болгаре, Турки лєбо Шиптаре. Чи вредносц народу интелиґенция прилагодзованя пременком у швеце лєбо то моц историйно-традиционалистичного духу? Ґенерално, важне похопиц у вязи зоз православйом два релевантни факти:

1.      Анї шицки  Серби нє можу буц вирнїки, анї би нє требало анажовац и форсирац виру, бо вира, окреме православна у основи нє анґажована. Православє од свойого вирнїка, кед вон то постанє, очекує вельо вецей як цо то робя други вири, алє нїґда нє примуши чловека же би приступел ґу вири.

2.      Тиж так, людзе хтори не жадаю буц вирнїки, нє требали би анатемовац вирнїкох, обструовац их и иґноровац. Буц вирнїк то становиско на котре ше муши ровноправно патриц.

У Сербиї хвильково постої праве така файта зоченосци вирнїкох и нєвирнїкох. Велї нєвирнїки думаю же буц вирнїк значи уживйованє до вельких, екстремних прешвеченьох алє, знова, велї вирнїки попатрую на нєвирних зоз ґадзеньом. Кед ше треба уклопиц до сучасних цекох, треба прилапиц  демократию, вшелїяк, у складзе зоз темпераментом народу, бо демократия подрозумює, наприклад, же зоз подєднаким правом єден коло другого стоя и вирнїк и малженска пара гомосексуалцох. Сербскому народу, медзитим, будзе потребни час прилагодзованя  же би ше така демократия витворела у пракси, бо общи народни темперамент ище вше нє ма порозуменє за нєзвичайни зявеня демократизму. Пренайсц миру на хторей ше застановює визия демократиї у сербским народзе єдини и найважнєйши задаток хвильковей власци, лєбо даякей другей сфери духу народу. Кед ше тота система уровноважи, Сербия ше годна представиц Европи, а теди будзе прилапена така яка є, лєбо будзе вименєна же би задоволєла общи потреби европскей сучасней цивилизациї. Вира и положенє вири барз важна преламна хвилька при ришованю дзе ше “сербска мира” демократиї находзи, алє нє и єдина. Но, вира и релиґия и шицки єй рефлекси у сербским народзе, окреме нєшка, сликовито нам одкрива сущносц националней клими и сербскей националней свидомосци.

Вира, гоч поганска лєбо познєйше християнска, у сущносци є традиционалистичного и историйно-носталґичного конструкту Славянох и славянскей колективней свидомосци, самим тим и сербского похопйованя системи вредносци. У нєшкайшим праґматично ориєнтованим швеце, у котрим за велї конзументи култури, история цивилизациї и православна мистика лєм каприц (хир) лєбо забава (як цо будизем лєбо шаманизем), нє остава вельо места за обрацанє ґу традициї. Серби ше, знова, бинарно поларизую лєм ґу єдней сфери духу: лєбо релиґиї и вири, лєбо процивно тому праґми и технократскому розвиваню. Анї єдно унапряменє нє правилне. Ґлобализация и технолоґийне унапряменє у єдним и єдиним напряме охабяю спод пиєдесталу своєй возвишеносци шицки други сфери духа. Чловек, а так и шицки народи, муша ше прилагодзиц принципом ґлобалного порядку, алє нє прилапиц подполно єден єдинствени монохроматични тренд. Таки єднобочни цивилизацийни цеки доводза до блуканя, спомалшованя цивилизацийней еволуциї и дакеди до препасци.

Препасц Византиї, препасц Римского царства, препасц антики, препасц южноамерицкей култури, препасц Єгипту итд. Добри приклад котри нє треба забуц, златни часи християнскей релиґиї штреднього вику, кед, наприклад, наука, филозофия и уметносц були барз гербно преганяни и анатемовани (под булу).

Дзе нас нєшкайша система одведзе кед ше еволутивна динамика предлужи у тим тренду?

Єст лєм два унапряменя котри настали на драги по котрей цивилизация нєшка идзе? Єдно то подполни абсолутизем силнїкох и руйнованє державних гранїцох як у централней, так и у южней Европи. Зєдинєнє велькей Европи з Нємецку на чолє, з чим би ше гранїца розвити– нєрозвити поцагла ґу Блїзкому востоку. Така орґанизация Балкану подрозумює уключованє “сербских жемох” до шицких вельких унийох и воєно-политичних орґанизацийох, з другима словами, то запрагованє Сербох, з нє барз розвитима роботнима звикнуцами до системи прозаходного “арґатованя”, при чим право гласу и вплїву Сербиї ровне велькосци, положеню и значеню Сербиї, а тото право и вплїв нє треба занєдзбовац.

Друге нє менєй вироятне и утопистичне видзенє, представяло би швет идеалней ровноваги без зраженьох як цо то восток-заход ґу вертикалней поларизациї, лєбо розвити-нєрозвити ґу горизонталней поларизациї. Но, таки швет то чиста утопия, идеализовани швет о котрим приповеда Платон у своєй “Держави”. Же би ше досцигла така орґанизация швета, прейду ище велї роки на историйней вертикали розвою цивилизациї. По теди, треба спатриц реални вредносци и пренайсц свою позицию у склопе ґлобалного механїзму. Сербия ше находзи пред вельким питаньом цо є, дзе є и хто є. У спектре своєй духовносци сербски народ може дац вельо вецей од релиґиї и вири, за технократски праґматизем абсолутно є нє порихтана, бо єдноставно нє ма достаточно знаня и искуства. У швеце праґматичней Европи и швета, Сербия може буц у найлєпшим случаю Сервия. Док одкриє одвити на шицки акутни питаня и реално их формулує, Сербия годна виступиц на тарґовище сучасного швета. По теди, штредньому гражданови остава наздавац ше найлєпшому: буц Серб чи Серв, мож виберац?