БИЛБОРД ЗА ЛЯДОВУ ТРАВУ


Владимир Кочиш

1.

 Заджобли го помедзи два церкви, словацку и руску, опрез театра.

 Назву театра хаснуєм стару – Бен Акиба.

 Як го заджобли до грубого бетону, зашрубовали, пременєл випатрунок.

 Як кед би ше ганьбел од преходнїкох: “Чи ми ту наисце место?”

 Обачлїво же завадза преходнїком на рижни способи.

 Видрижнює ше зоз своїма рекламнима порученями.

 Пред театром виша прекрасни плакати и слики ґлумцох.

 гоч виписани по мадярски, велї ставаю опатриц и пречитац.

 Внєдзелю ше у тей краткей улїци приповеда на штирох язикох.

 Приповеда ше кажди дзень, алє нє тельо як внєдзелю и на швета.

 Трицец пейц роки з окремним почитованьом преходзим по тей улїци.

 Цешим ше же гарсточка народу цо иншак приповеда ма свойо сто крочаї.

. У тих сто крочайох скрити велї тайни малих народох.

 Звикнул сом у истим попатрунку видзиц обидва церкви и театер.

 Паметам и по три винчаня исти дзень, треце пред театром.

 Кельо лєм любови и познанства народзени у тей улїчки.

 Обок при церквох “руска и словацка Матка”, а помедзи “Билборд”.

 

2.

Шнїєм же жадам умрец и модлїм ше за лєгку шмерц.

Чи єст лєгкей шмерци, яка то ма буц молитва, у чим тайна истей.

Билборд почина облапяц мой сон и молитву з рекламу “Новей банки”.

Знам же до нєй нїґда нє крочим, реклами ми нє помагаю.

Я шпивам зоз думками, шнїєм сон о новей писнї и приповедки.

Нє видзим, алє чуєм страх у словох преходнїкох.

Я лїґам пирню їх тайнох, скорей як цо их витор рознєше.

Пол сом живота препровадзел одгадуюци людски тайни.

Слухал сом їх думки, пахал чувства, чувствовал їх болї.

Думки им смутни, шерца боляци, кед пукню, з нїх виходзи пирня.

За кратки час народ ше барз пременєл, забул жиц щешлїво, з ошмихом.

Вше вецей припада новому швету, швету “Мертвих душох”.

Красоти живота щезую, чежко им найсц места и у писньох.

Преходнїк зохабя свой погляд на билборду и придава му ше.

Чи вон за ньго пренайдзе правду, любов и войдзе до новей шветлосци.

На уходу до билборду влада шмерц, запах догану, алкоголу и блуду.

Вон правени же би бул ключ за уход велїм до нєпознатого.

Живи писателє муша заплациц зоз словами, скорей як мертви воскрешню.

 

3.

Часто чувства, як нашеня, поскладани слова, нє зродза.

Роки прейду, вирошню нови теметови, по лїцох ше котуляю слизи.

Спаднути на поверхносц жеми и бетону, пренайду нашенє забутих травох.

Забути трави, у тайни свойого нашеня, мирую дзешатки роки.

Кед почню ключкац и роснуц, то постава їх воскресенє, помедзи швет.

Звичайно теди почина вирастац и любов и ту ше скрива тайна.

Зоз ключку заджобнуту до шерца скривам слова под груби круги ляду.

Ту пренаходзим забути нашенка лядовей трави як мирую.

Вони чуваю тайну, котру кед одгаднєм, розквитню за мнє.

Ранєти до шерца од власного народу, понукам свойо очи и слизи.

Тайна и у тим же ше треба навикнуц их прелїґнуц, пре нове шаце.

Пре тебе бим плакал же бим на хвильку зопар час, скорей ключканя.

Науч ме любиц, людске ше шерцо рихта и за тебе умрец.

Там дзе ше створи жридло слизох, корень най пущи лядова трава.

Вона розквита у шицких фарбох, нє рошнє високо пре нашо погляди.

Корень и квет, як дзеи на витре, глїбоко пуща до наших венох.

Зоз єй квиткох нє мош справиц венєц, мож их лєм пресадзиц до думкох.

Руцим свой слизови погляд на спрични билборд.

Нашенє пущи ключки до грубого паперу и штучней шветлосци.

За кратки час шицок пожелєнї од ганьби, бо му ту нє место.

Лядова трава закриє шицки надписаня и почнє розквитац.

До квиткох ше уцагнє глас преходнїкох и сто крочаї помедзи церкви.

На швитаню, квитки лядовей трави буду мац фарбу словох мойого народу.

Же би нє щезли швидко, зохабели нашенє, вельо потребни слизи.

Слизи скрити и у писньох, тих цо умарли млади, вони мали цо повесц.

Їх писнї ше претворели до водох, до водох чувства сучашнїкох.

Борба на билборду будзе длуга и нємилосердна.

Побиднїк будзе тот цо виплаче вецей слизи зоз власней души.

Прето сом нє у страху, одганям го же бим лєгчейше витримал.

Народ котрому припадам звикнул жиц у страху, болю и слизох.

Вельку ми помоц даваю гласи дзвонох зоз турньох.

Лядова трава закриє цалу поверхносц билборду, як кед би го нє було.

Людске ше шерцо будзе у нєй рихтац научиц любиц и умрец.

Я швидко мушим стретнуц жену цо зна любиц з отворенима очми.

Увидзи яки то хлопски плач и слизи, пре дотхнуце и нове зачаце.

Прето гибай швидко, чекам це помедзи два турнї и театер.

У улїчки од сто крочайох треба народзиц сто дзеци, як сто квитки.

Попонагляй, одгаднєм ци тайну на мацеринским язику и чувству.

Вер ми, нє побануєш, скрити нашеня лядовей трави виключкаю у це.

После велїх рокох, два пари очох буду знац плакац зоз слизами.

Билборд за лядову траву очува тайну любови малого народу.