Make your own free website on Tripod.com

ЯК ШЕ ЗАХРОБАЧНЄЛА РУСКА КУЛТУРА



Мирко Джуня
 

Бешедовац о култури при Руснацох значи, насампредз, демистификовац даяки стереотипи. Зоз полним почитованьом того цо ше пообщено похопено подрозумює под народну скарбнїцу, думам же нам хиби єдно пополньованє празного простору – котри чечуца животна динамика принєсла, яґод преширенє поняца културного идентитету. Ознова и ознова ме факти врацаю до нашей инфериорно - ґетоїзованей долї як причини постояцому стану, поправдзе, нє лєм при Руснацох.

Провадзаци єдну часову вертикалу и попри шицких провадзацих нєвигодносцох, замерковюєме фине конзервованє елементох котри творя наш национални, та и културни идентитет. У периодзе котри нам остал нєпоштредно за хрибтом и котрого ше дзепоєдни “старши” зоз здихованьом здогадую, мали зме широке маневрове польо у общим животним контексту. Кельо себе тедишнї ґенерациї зґаздовали на бенефицийох котри им менєй-вецей вивойовала предходна власц зоз чесну побиду у народноошлєбодительних приповедочкох, а кельо так исто патрели обезпечиц яку таку основу за наиходзаци “Русначата”? Преславени сараєвски сценариста Абдулах Сидран у єдним словенацким филму новшей продукциї виражує становиско же остатнї зраженя на тих просторох виволали людзе котри у основи свойого характеру медиокритети, подобно замеркованю, релативно од нєдавна Ґордани Суши же спрам єй думаня, 70 одсто жительох Сербиї политично нєписмене – понеже людзе, з нукашньосци поготов, нєпровадза нє зависни медийни виданя, алє им за информованє виключно служи державна ТВ. Тоту утвердзуюцу медиокритетну квалификацию, думам же мож шлєбодно прешириц на рижни специфични социолоґийни зявеня и з вонка спомнутого контексту. Ту ше врацим на вертикалу историйного континуитету з початку пасуса, котра у одредзеним моменту прешла до горизонтали, и у котрей ше велї нє знашли найлєпше. Синдром дорастаня бивному облєчиву, або видзела жаба же коньови кладу подкову та гайд... Нє жадам буц злонамирни алє кельо формални (най не повем формализовани) дириґовани школски стретнуца школярох зоз нашима писателями представяю (-ю, -ли) єдине їх доприношенє (писательох) особней култури, писменосци и дальшей евентуалней афирмациї ґенерацийом хтори приходза. Идеолоґизовани часи можебуц прицискали креативни духи во время оно, алє и факт же их у добрей мири и порозмазовали зоз рижнима провадзацима бенефициями котри ше одразу представяю як, у найблагшим смислу поведзено “обще место” у їх (по моїм – компромитованих) биоґрафийох. Но, та прето нє любим кед нашо “културни дїдове” пригваряю младим тото або гевто, понеже сом и сам у живоце скоштовал пошлїдки “велькей илузиї” у котрей и вони мали свою нємирлїву учасц, шкуляци на свою прешлосц на єдно око и кед уж поупихали здобутки своїх “чесних роботох” до приватних “сламячох” чи уж дзе... А мнє виратовала власна робота, нє Джуньов маєток, нє Титово стипендиї, кредити або даяки дружтвени фонди за национални меншини. Прето и можем розумиц ситуацию младежи и дац єй подполни кредибилитет за власни илузиї, як и час за превозиходзенє “дзецинских хоротох”. А тиж и потребу же би ше критично одношела спрам “дїдох”. На концу – ма и прецо.

            Тенденция ткв. "целового шлєпидла" зоз прикмету еверґрин романтизма обачлїво заражела и лїху ткань руского културного єства. Радикални дружтвени пременки у нєпоштредним окруженю нє могли прейсц без своїх характеристичних пошлїдкох анї у тим сеґменту живота. Ту нє думам обрациц увагу на безпомоцни и безпохребциново поносованя як єдину реакцию на чечуцу проблематику, понеже живот нємилосердно одбера найвекши луксуз котрого зме цошка, якбачу, нє барз свидоми – час. Нащивме лєм нашо редакцийни хижи, опатьме-лє нашо литературни стретнуца – дзе ше подзели ґенерациї народзени у нєщешлївих Титових часох? Нє думам розрабяц тези типа питаня – причина – пошлїдок, преволовац мена и подобне, нє сцем упаднуц до ступи спричних плєткох и пиячарньох як цо ґу тому геверни и горди поєдинци прихильни (и у наших хотарох). Цо покраднуте – покраднуте, цо упрепасцене – упрепасцене, воно и так раз виплїва на поверхносц шведком котри анї нє буду пребарз дзбац о тим. Аж вецка. Правда ше дзешка як-так, кеди-теди, алє вше, вировноважи. Сцем лєм обрациц увагу на слово єдного нашого фактора кед му у розгварки єдна моя колеґиня спомла традиционалну руску стопроцентну (?) писменосц  вон ше надовязал же то нє представя еквивалент образованосци, односно, общи културни стандард. Понеже, як гварел, (парафразуєм): “Ми ше цешиме у наших народних шпиванкох и танцох на власним язику. А на власним язику танцую и шпиваю и медведзи и птици, та ше вец зоз того нє прави нїяка окремна приповедка”. Най предлужим зоз парафразами, а того мено тиж нє будзем меновац, понеже є, як ше гвари, директор фирми под чиїм меном виходзи тото цо читаце, а обявене є у єдним од предходних виданьох новинох цо пред вами, же “...мало нас єст, та ше шицко зна”, но та гвари: Руснаци любя писац. Велї. Медзитим, то ище вше нє значи же шицки вони и ЗНАЮ поправдзе робиц тоту роботу – вони малочислени, покля правдиви таланти наисце ридки, винїмково... Тото споминам пре голєм два причини. Перша ше одноши на тото же ме редакторка замодлєла най ше дотхнєм видавательней дїялносци спрам младих у нас, а друга общого характеру. Зоз тим першенствено нє думам (гоч и прето) на критичне одношенє спрам будуцей творчосци яка ґод ма уж вона буц, и на шицко тото цо претендує на свойофайтови културни префикс – кельо на єдно обєктивне спатранє нашей нєпоштредней прешлосци на тим плану. Же би ше вец зоз того могло направиц даяки хасновити дискурси у намаганю поставяня рамикох за дальшу роботу.