НОВИ БЕРЛИНСКИ МУРИ(КИ)

Борис Варґа

У єдним своїм есею, академик Юлиян Тамаш прекоментаровал, же “берлински мур нє звалєни, лєм є помкнути на Карпати”. З тей нагоди, я би ище додал, же тот мур тераз нє представя цегли (най пребача Нємци), алє народи, починаюци з Українцами, Румунами, Сербами и закончуюци зоз Македонцами и Албанцами. У тей приповедки, вшелїяк, и Руснаци.

Кед ше лєм од горе закукнє на шицко тото цо ше у Централней и Восточней Европи случовало остатнї сто роки, ясна ствар же початок каждого нового вибухованя национализму, то прекройованє нових гранїцох у Централней и Южней Европи. Вообще нє чудне же зме цали тот проблем почали озбильнєйше розпатрац аж початком дзеведзешатих рокох и у истим чаше нашедли на идею национализму як самореализацию представительох каждого од спомнутих народох нє лєм Югославянскей униї, алє и СССР. Теди, Европа почала процивни процес – замени националней держави за Унию. У основи лєжала лєм єдна розлика, роби ше, насампредз, о економскей интеґрациї Европи, цо фактично розбило Югославию и всемогущи Совєтски Союз.

Руснаци, на чиїм язику ше и пише тот часопис, нови национални препород дожили подзелєни, розпарани медзи идентификацию зоз двома народами – Сербами и Українцами. Руснаци у Югославиї добре знаю же Україна ґеоґрафски барз далєко од нїх, алє тиж так паметаю и отримую традициї хтори принєсли зоз Горнїци (териториї нєшкайшей України). Українци, поготов тоти Заходни з Галициї, дакеди були Руснаци и вони то тиж так барз добре знаю, прето Руснацох наволую же су, у ствари, Українци. Українци ше, углавним, гнїваю кед ше Руснаци нє чувствую як Українци, алє тоти исти Українци забуваю же українство то єдна файта зєдиньованя восточних – Мало русох и заходних – Русинох, з намиру же би ше створело державу Україну котра ше барз будзе розликовац од сушедней им Русиї. Руснаци у Югославиї нє мали потребу трансформациї свойого мена з намиру твореня державней сили, вони остали поза гранїцох Києва, нє сцу меняц свою назву, бо чували 250 роки свою традицию, нє сцу меняц свой микро-язик на українски, бо им и так руски завадза за добре познаванє сербского, алє паметаю силу Києвскей Руси. Руснаци тиж так знаю же су нє Серби, алє нє знаю же то после одредзеного часу постаню. Буду Серби, або Войводянє. Єдноставно ше асимилую, то нєминовне и цалком лоґичне. Алє, з оглядом же и Сербия и Україна сцу постац часц европскей фамелиї, а поготов Войводина, ту вец ствари и їх рядошлїд мож поставиц дакус иншак. Думам же пришол час же би ше о тим приповедало.

Но, пред тим шицким треба ше врациц на нашу тему кризи националного идентитету, бо кед ше голєм часточно нє задумаме над тим яки зме одношеня мали остатнї дзешец роки, чежко будзе правиц и главне – здрави одношеня медзи собу.

Кед приповедам о кризи идентитету при Руснацох, Сербох и Українцох, сцем повесц же кажди з тих народох мал свойого, нєудатного старшого брата. Обично ше тот комплекс у Восточней Европи вола комплекс старшого брата котри, або уферґесцел ствар, бо ше нє мал кеди бавиц зоз младшим, або од младшого вжал чоколадку, та го младши брат прето огварял, або младши нє любел старшого, та го аж и мержел лєм прето же є векши и же му є брат.

Горватом ше у стваряню своєй националней держави, най так повем, удало замержиц двойнятко по язику, до тей мири же ше у Горватскей чежко мож бешедовац о даякей численей сербскей меншини. Серби зато мали числених братох Русох. Поготов у тей остатнєй войни зоз НАТО, Серби ше наздавали же Русия пошлє дзела за нєвидлїви стелт, алє старши брат затаєл, видзел же з того хасну нє будзе, та ище и заробел. Українци у України маю сушедох Русох, котри их ище вше тримаю за младших братох. Українци маю младших братох Руснацох, бешедуєм лєм о гевтих у Югославиї, а югославянски Руснаци твердза же у ствари вони старши, алє числено менши, або ше правя же су єдинствени на швеце. Нє думам же то нєдобре, алє то анї нєидеалне.

Твердзим же ше зоз русинским питаньом шпекулує нє лєм у Югославиї, України, алє и у швеце. Думам же з русинским питаньом у централней Европи шпекуловали нє лєм вельки сили, як цо уж скоро розпаднути СССР, так и сиверно-атлантска алиянса, котра ше початком децениї як цихи побиднїк жимней войни почала шириц на восток. И до тераз оставаю нє цалком ясни питаня, поведзме: прецо Україна на самим початку децениї нє потримала русински рухи у околних державох и так преширела свойо уплїви на своїх сушедох, та и на Заход? Питам ше же чи тото неґативне толкованє русинского руху дзеведзешатих праве думанє Києва, чи є пожичене оддакаль або лєм так здумане (здумана опасносц обично моцнї етнос з нука). Тиж так, питам ше же чом Восток и Заход тераз, кед уж, условно поведзено, нє мож занєдзбац постоянє руснацкого руху у швеце, нє даваю надїї на Руснацох, як на етос котри повязує ширенє интересох заходних державох силох на Восток, а тиж так и интеґрацию Восточней Европи (України) до Европскей Униї.

Думам же тото питанє будзе актуалне аж на початку 2003. року, док ше гранїци шенґену и визни режим положи на українско-польску гранїцу. Уводзенє визового режиму на гранїци з Польску, часто наволую нова челїчна зависа. У Сербиї подобни проблем будзе зоз Славонию, т. є. зоз Сримом, дзе ше Руснаци исто так находза з обидвох бокох нових балканских мурикох.