ТЕАТЕР - СТРЕТНУЦЕ ЗОЗ САМИМ СОБОМ

Владимир Надь Ачим

Думам же найглавнєйше цо може виражиц театер – то чловеково траґедийне сприманє живота.

Каждому познати искуства хтори ми гнєтка волїме: лєпше вообще нїч нє робиц, прето же гоч цо кед зробиш, то вшелїяк приведзе до катастрофи, а источашнє зоз тим, цалком нєобходне робиц дацо у тим живице, прето нїч нє робиц, катастрофа ше тиж розвиє. На яки способ людзе ступаю до процивсловносцох єдни зоз другима? То можу буц процивсловносци думкох - жаданє указац у театре. Театер способни позберац и сконцентровац у єдней хвильки найпарадоксалнєйши средства виражованя за то.

Театер – то парадоксална уметносц, у найвисшим значеню слова "парадокс". Парадокс Чехова, на приклад – то шмих зоз слизами. Праве у тим зєдинєню, цо наклада и єдно и друге – прикмета и сила театра – лєм вон то може облапиц. Ту уметнїцки символ вираста пред очми. И у тим смислу я тримам , же театер мал, ма и будзе мац успиху, вше и вшадзи будзе пребудзовац розлични интерес. И то нє колективна потреба алє потреба окремних людзох. Нєшка, по моїм, уж нє може буц театру на два тисячи людзох. Кажде зна же може направиц штучно, зоз свою мимику даяки емоциї и при тим виволац при других людзох одредзени чувства. А чловек, котри зна тото окреме добре робиц- то ґлумец. И кажде зна, кед ше вон спрема зоз ґлуму валького уметнїка, же провадзи феномен процивсловносци людских чувствох и преживйованьох, вон може видзиц нє хвилькови пререз, алєпровадзиц за тим як ше то тото народзує, припатрац ше на феномен, процес. Як то мож потолковац: ви провадзице на сцени якиш театрални фалат, ви видзице же ґлумец фалшує, же є нє прешвечлїви, як ше гвари - ґлумата. По яких прикметох то видно? То видза аж цалком звичайни людзе, аж и нєобразовани. Тото ше случує прето же кажди чловек у основи ґлумец. И нормално же вон вимага од того котри ше одшмелєлвисц на сцену, же би робел шицко вельо лєпше, як вон то сам зна, прешвечлїво, же то шицко – правда. И праве прето же ґлумци даваю патрачом можлївосц же би на нїх патрели длукши час, вимоги котри чека од ґлумца нательо високи: ґлумец нє ма право циґанїц, нє ма право буц поверхови, бо иншак вон зраднїк театру. Вшелїяк, нєобразовану публику, як ше гвари, зкиш час мож спреведац зоз тунїма вонкашнїма ефектами, ґлумцови ше удава забавяц такого патрача. То ше удава дакеди, алє нє на длуго.

Театер то место дзе ше чловек може стретнуц зоз самим собу у винїмково гуманих обставинох. Алє цо видзе на концу – злєпшанє чи погоршанє – завиши од велїх факторох. Но, вплїв на публику нє треба виключиц, у одредзеней мири даю чловекови зрозумиц. Хто вон є, накельо проблематичне його иснованє. И окрем того, театер ше намага побиц фалшиви гранїци, хтори ше даваю чловекови, побиц чувствени илузиї, интелектуални, информацийни. Так повесц, дзекуюци бависку шицки тоти илузиї ше нїби преврацаю на руби. Шмеяц ше або плакац, нагнївац ше з тей нагоди – може буц вшелїяк. Алє найглавнєйше - чловек котри ше у театре занїма зоз самим собу, на барз гумани способ пробує сам себе розгаднуц.

Думам, же у ґлумцови ше реализує шицко прекрасне, загадкове, подсвидоме, ирационалне цо иснує у чловекови. На приклад, познам жену, ґлумицу, знам цо дума цо чувствує: я знам, цо вона зна, цо нє зна, я знам ступень огранїченосци єй особи, знам єй можлївосци... И ниа, тота ґлумица виходзи на сцену, - на пробох аж виходзи на сцену, нє меняюци шмату, бере текст до рукох, на прилад, Шекспира або Чехова, и у одредзеней хвильки нараз ме почнє прешвечовац до того же є способна , на приклад преживйовац зловисну, бездїйну любов. За себе, я знам же вона нє способна у живоце на таки суптилни чувства. Але ниа, вона на одредзеним одстояню одо мнє, виповеда текст улоги, и я нараз чувствуєм, же сом дотхнул якуш екстремну ситуацию людского живота. При тим, я знам точно, же вона нїґда нє прежила подобну ситуацию и вообще чежко предпоставиц же така може буц. З тим лєпше же ше тото удало. И нє треба ше питац прецо то так, кед слово о добрей ґлумици. Нїби даґдзе нука у тей жени, у тайних глїбинох, нє знам дзе, у глави або у шерцу, єст даяка ґенетична програма, уродзена, о котрей вона сама нїч нє зна. Но, зоз виходом на сцену, у наводїкох вона виволує ґу животу тоту задату програму у нєй. И я, як патрач, можем ше запрепасциц або одушевиц, я неровнодушни. А кед того нєт, нєт анї театра, нє постої.

Патраче вше ходза превериц довириє до ґлумца, и у тим смислу, я, цалком зависни од ґлумца, прето же я са у тим случаю лєм патрач. Я, правда, висококвалификовани патрач, або привилеґовани.Я ше можем уключиц до того ґлумецкого процесу, я го можем застановиц и опитац ше єй же цо ти у тей хвильки думала, а обични птрач нє ма на то право. У каждим случаю, я лєм патрач. И мнє, баяко, плаца пенєжи за тото, же я тот можлїви патрач можем предводзиц, на одредзени способ викарикировац справованє ґлумца. Я зависни од ґлумца. То ше мож виражиц у любови спрам ґлумца або у нєприманю тей зависносци и я то нїяк нє можем наволац. Но я ше нє вше радуєм тей зависносци. За тоти роки цо сом робел у театре, мал сом дав – три случаї кед ми ґлумци гварели: "Нє будзем зоз тобу робиц!" И теди сом ше чувствовал як кед бим умар. И прето знам кельо од нїх завишим.

Млади поколєня маю менши можлївосци у сприманю театра. У основи того тото животне искуство котре доставаю людзе котри жию у дружтве. Поведзме, таки виразни емоционални и физични чувства, як чувство гладу, орґанизованого насилства котре ма место под час войнох, чувство физичного болю, тото шицко нашо млади людзе прешли. Даґдзе людзе жию у швеце одредзених социялних ґаранцийох. Менєй – вецей шицко под розпорядком вибудоване у їх живоце, вони маю осиґуранє, плацу за роботу, розвагу. Шицко тото нє дава им можлївосци почувствовац озбильни процивсловносци, котри очаровали чловека у прешлих часох. Скоро шицки свойо животни упечатки, млади чловек черпа зоз телевизиї: кажди дзень у найблагшей мири видзи коло 30 мертвих у насилствох у Сиверней Ирскей, на Косове... И шицко тото вон провадзи за поживу, а сам вон зоз тим нє ма нїч заєднїцке. Вон лєм прекрашнє информовани о шицким, но вон нїч тото нє преживює, и кед же го дацо заинтересує, то лєм на хвильку, а у слїдуюцей, уж цошка инше. Вон ше нє може сконцентровац нї над чим. Случує ше якеш презасиценє зоз информацию у младих розумох, коти нє можу шицко тото обдумац. Нє потребно исц анї до музею, анї до библиотеки, нє потребно аж анї отверац новини, часописи – просто прицишнє ґомбичку и шицко увидзи. И тото презасиценє зоз информацию мож зняц, надзац слухалки и слухац музику, алє пред очми останю исти тоти слики.

А цо у театре? Треба стануц, олєчиц ше и пойсц до театру. Треба купиц уходнїцу, трошиц пенєж; на концу конца, ти ше зявюєш у сали, нашол ши ше у окруженю театра, и мушиш ше сконцентровац, без шушканя, без розваги, комфору, мало того видно... Мушиш ослуховац, мушиш роздумовац, прецо то вони праве так бешедую, мушиш брац учасц, обдумова шицко тото, и млади чловек пове: "Кому то шицко потребна?"

Я твердзим тото нє як циник, алє просто констатуєм факти. Одушевени сом зоз тима младима людзми котри ходза до театру, то ми враца оптимизем. Тото ше знова лєм случує у нашим живоце гоч и нє так часто. Но, ми, людзе театру треба же бизме ше помирели зоз тотуреалносцу. Прето сом катеґорично процив того же би у театре було тото цо здабе на предлуженє шицкого того цо видзиме на телевизиї. Тоти, цо ше намагаю ґу архисовершеним средством, видзи ше ми гриша. То кратковичне подиходзенє. Вшелїяк, театер може предемонстрировац же зоз якима средствами розполага и як вон може залапиц увагу патрача, но вельо зложенша задача – пребудзиц младих людзох, сконцентровац увагу на озбильнєйши и суптилнєйши манифестациї у живоце, на ґлумцох, на самих себе.

Думам най театерпове каждому: "Там виход, можш висц кеди сцеш. Алє можеш и остац, кед же ци интересантни чловек, кед же ши сам себе интересантни. И за мнє, прето, театер – цошка вельо лєпше як дуги уметносци!